Мій особистий ТОП прочитаних книжок

“Хроніки Амбера” цикл, 1970–78, 1985–1991

📅 Орієнтовний рік читання: 2000 / 16 років, тобто мої роки закінчення школи.

Я спеціально шукав, щоб виставити собі на сайт обкладинку саме таку, як у мене була, це 1994 рік видання. Книгу, найімовірніше, мені купили батьки в “Технічній книзі”, бо ми жили ще за СРСР неподалік цього магазину й іноді на прогулянках заходили до нього (поки там не почали продавати шуби після 90-х) — потім вона лежала ось років 5, поки я її не вирішив прочитати в потязі дорогою в село.

Продовження циклу вже навмисно шукав. Серія ділиться на два томи по п’ять частин у кожному, в першому томі головною дійовою особою є Корвін, у другому — його син Мерлін. Тоді я ще не міг таке читати в оригіналі, тож прочитав російською. Кілька років тому я почав перечитувати англійською.

🤔 ЧОМУ ЦЯ КНИГА? Це перша серйозна художня книга (цикл), яку я прочитав. До неї я, звісно, читав багато і казок, і дитячих книжок, і дитячі детективи були дуже популярні в 90-ті, але це геть інше.

Я тоді не чув про Гаррі Поттера (тексти почали виходити в 1997–98). Я чомусь дуже довго не знав про ці книги й лише коли вийшов фільм уже звернув увагу — але так і не читав, хоча, як потім стало ясно, для наступного покоління це просто життєутворююча серія книг. А мої однокласники читали Толкіна. Я чогось теж цим узагалі не зацікавився тоді. Вони ще перевдягалися й били одне одного мечами. Коли вийшли фільми, тільки тоді прочитав. Ці величезні й вельми популярні серії пройшли повз мене-підлітка, а ось “Хроніки Амбера” випадковим чином прийшли до мене. Можливо, якби тут був “Володар Перснів”, “Гаррі Поттер” чи “Переслідування Аделіни”, я б виріс іншою людиною =)

Моєю першою фантастикою (хоча це фентезі, нуар, міфологія та наукова фантастика водночас) став світ Хронік Амбера. Мені дуже подобалися персонажі та їхній одяг, кольори, принци/принцеси, які мандрують між світами (Тінями). Їхні складні взаємини, дружба і ворожнеча, інтриги та багатоходові комбінації — все це було неймовірно динамічно й захопливо.

Я вже й не пам’ятаю всю повноту своїх вражень, але книга точно стала для мене поворотною подією і в любові до читання.

У першому п’ятикнижжі головний герой, Корвін, починає з амнезії, і я поступово дізнаюся його минуле разом із ним — звісно, це такий собі штамп, але я нагадую, що це була перша така книга, яку я читав. Тут є першосвіт Порядку (Амбер) і переходи між світами — дуже сподобалася концепція лабіринту (візерунків), який треба пройти, щоб переміститися, і що 🛑 не можна йти назад. Я багато разів у своєму житті про це думав.

А ще Карти Хаосу! Я так мріяв про спілкування “через карти”, і коли з’явився Skype, я зрозумів: ось же воно, вони реалізували цю ідею з книги. Звісно, там через карти можна було й “перетягувати” одне одного, створюючи портали. До цього ми поки не дійшли, але, може, “ШІ нам допоможе”, і телепортація людей запрацює ще за мого життя.

Крім того, цикл недописаний. Я прочитав усе, що знайшов, і навіть якісь чернетки та уривки, але сюжет тут не має кінця. Свої перші заходи та свої перші інтернет-картки я витратив саме на те, щоб знайти будь-яку інформацію, що ж там далі, а знайшов лише фанатські сайти та фанфіки.

Тоді, в підлітковому віці, я, звісно, не надто глибоко вдавався у філософію та метафори твору. Книга вразила мою уяву, заклала мрії та стала точкою відліку для всіх наступних художніх книг.

📚 Після “Хронік” я прочитав “цикл про Відьмака” Сапковського, потім “Варти” (“Дозори”) Лук’яненка та багато іншого з фантастики-фентезі, поки навчався на своїй першій освіті в КПІ. Також важливими художніми творами стали “Гра Ендера”, коли я навчався в студії театру “Чорний Квадрат”, і “Чужинець на чужині” Гайнлайна, коли я організовував зустрічі для обговорення поліаморії.

“Перемикайтеся / Серце змін”, 2010

📅 Роки читання: 2017, 2018 / 34 роки.

Я не знаю, як так сталося, але в першому російському перекладі вирішили зробити “Сердце перемен”, і я саме таку версію читав, але потім уже випустили і правильний переклад зі “Switch” на “Перемикайтеся” — така зараз у мене на полиці.

🤔 ЧОМУ ЦЯ КНИГА? Після фізмату я пішов на другу вищу й вивчав психологію 2008–2011, де мені стала цікава саме тема розкриття творчого та особистісного потенціалу в людях. У цей же час до Києва почав заходити коучинг, і я активно вивчав-практикував і його теж, був у тусовці. Мені подобалося працювати з особистостями та групами, але я завжди хотів більшого та якийсь фреймворк для зміни спільнот, компаній, держав.

Так мене зацікавили книги братів Чіпа та Дена Гізів (Chip and Dan Heath), особливо “Сила моменту”, яку я прочитав трохи згодом. Їхні книги вельми практичні. А “Серце змін” прочитав раніше, і вона містить максимум корисності щодо організації змін у людях.

Вони спираються на дослідження з психології, соціології, економіки та інших наук про поведінку людини. Не просто висловлюють думки, а показують, чому ті чи інші підходи працюють, підкріплюючи це даними. Книга демістифікує процес змін і пропонує альтернативу поширеній думці, що для змін потрібні бюджети, величезна сила волі чи глибокий аналіз проблем.

Гізи спростили шаблон змін до Вершника та Слона (схоже на повільне та швидке мислення за Канеманом), зробивши це осьовою метафорою книги. Завдання Вершнику — вказати ясний напрямок, розбити великі цілі на маленькі, знайти яскраві приклади успіху (“світлі плями”). Завдання Слону — зменшити масштаб завдання (щоб не лякало), створити відчуття ідентичності (люди роблять те, що відповідає їхньому уявленню про себе). І загалом потім прокласти Шлях: змінити оточення, щоб бажана поведінка стала легшою, а небажана — складнішою; сформувати звички; заручитися підтримкою оточуючих.

Потім розбирають конкретні кейси, як люди втручалися і у великі системи (спрямуй вершника, мотивуй слона, проклади шлях змін), у яких живуть і працюють інші, та змінювали їх на краще. Іноді в мене було «вау»-відчуття, що так можна, і я теж так хочу. Змінювати системи.

Мені ця книга важлива, тому що, з мого досвіду, індивідуальні зміни-коучинг-терапія на краще часто працюють короткостроково, як «плисти проти течії», і вони будуть нескінченно відкочуватися назад, якщо навколишні системи нездорові й не допомагають, а заважають жити, радіти, знайомитися, грати, креативити і т.д. Головне рішення — це зміна не тільки людей, а й середовища та культур.

Для такого я ходив на різні урбан-воркшопи, дізнавався, як у Берліні класно працює трансформація третіх місць, і ми робили інтервенції по Києву, хоча не скажу, що прям успішно. Я б хотів “лагодити системи” на рівні великих організацій, але поки що і читання, і те, що мені доступно, — це теж як фантастика. Але дуже тішило, що їм це вдавалося, і кожен кейс вселяє в мене оптимізм.

📚 Про необхідність змін на рівні системи ще багато у “Втраченому фокусі / Stolen Focus” — не можна вирішити проблему того, що великі компанії перетворили інтернет на машину погіршення психіки та уваги, якщо ми будемо просто самі медитувати; треба зібратися і зробити, наприклад, публічне володіння або накидати на них регуляторні політики.

📚 Схожі книги, що читав, це на рівні звичок “Атомні звички” американського фізрука, який вирішив зайнятися створенням програми для зміни звичок. Я їй поставив вищий рейтинг, оскільки це одна з найчіткіших і найпрактичніших книг, що я читав, і тут про неї не розповідаю лише тому, що її видавали такими накладами, що має бути вже по дві штуки в кожного. На рівні компаній, це “Відкриваючи організації майбутнього” про організації з принципом управління “рівний-рівному”. Сюди ж “Ціль” Голдратта про слабку ланку.

“ЕСТ”, 1976

📅 Роки читання: з 2007 / 23 роки. І кожні два роки, іноді частіше.

📚 Коли я вивчав психологію, я лазив по онлайн-бібліотеці КУБ (вона досі є), вишукуючи щось маловідоме та прикольне. Так я знайшов книгу “Future Time Perspective and Motivation”, яка дуже багато чого в психології прояснює.

І так я знайшов “ЕСТ. Трансформацію”. Ця книга має дивовижну властивість для мене: щоразу сприйматися по-різному і допомагати мені в житті. Знайти її англійською https://en.wikipedia.org/wiki/The_Book_of_est було ще тою пригодою, зараз ще хочу паперові версії. Так само як з “Етикою Блядства” мене взагалі дивує, що у цієї книги є хоча б російський переклад, хтось взяв і зробив його.

Це художній (?) твір, написаний у формі роману, який намагається через сюжет і діалоги передати атмосферу та ідеї тренінгу EST (Erhard Seminars Training), хоча й не є його офіційним описом.

Точніше, в книзі три частини: початок і кінець — це пояснення, що таке ЕСТ, його теоретичні основи та як він був придуманий. Середина — це роман-тренінг, реконструкція досвіду учасника дуже відомої і свого часу впливової програми особистісного зростання, створеної Вернером Ерхардом у 1970-х роках.

🤔 ЧОМУ ЦЯ КНИГА? Можна сказати, що в історії психології це був перший тренінг особистісного зростання, і все, що було після (включно з програмою Тоні Роббінса, що показана у фільмі “Я не твій гуру”), виросло з нього та його формату. І в США, і потім в інших країнах. Звісно, коли пішли великі гроші, всі розсварилися, судилися, різні тренери пішли своїм шляхом і т.д., але в самій книзі описаний той золотий період, коли програма була на піку.

Читаючи і «перебуваючи там», щоразу починаю думати про те, де я є, і переживати себе та світ по-іншому. Виходить, тренінгу вже немає, а його відлуння все ще працюють і мені допомагають.

Вернеру вдалося зібрати й скомпілювати всю есенцію руху за розвиток людського потенціалу 1970-х років — різноманітних філософських, психологічних та духовних напрямків, що існували в той самий піковий період ліберальної історії США (хіпі, східні культури, сексуальна революція). А церква Саєнтології неодноразово звинувачувала Ерхарда в крадіжці ідей.

“ЕСТ має схожість із діанетикою чи саєнтологією, однак ЕСТ є сумішшю філософських шматків та частин, вибраних із систем екзистенціальної філософії, мотиваційної психології, психокібернетики Максвелла Мольца, дзен-буддизму, Алана Воттса, Фройда, Абрахама Маслоу, Рона Габбарда, індуїзму, Дейла Карнегі, Нормана Вінсента Піла, П.Т. Барнума та іншого, що, як підказала інтуїція Вернера, працюватиме на ринку Людських Можливостей, що розквітав.”

Тренінг досліджує, як наші минулі рішення, “незавершені справи” та “історії”, які ми розповідаємо собі про минуле, формують наше сьогодення та майбутнє.

Я потім дізнався, що існує безліч книг, написаних про програму EST, але оскільки я це читав уже, коли хвиля значно спала, навіть клони, які були в Києві, вже пішли на спад, то в мене з матеріалів була лише ця книга, і саме її художня частина від першої особи мене й захоплювала.

Деякі концепції EST, такі як “те, що є, є” (What is, is), і заклик “припинити думати і відпустити” (stop thinking and let go), порівнюються з ідеями дзен-буддизму. Програма вчить відрізняти досвід від нашої його інтерпретації. Постійно йдеться про те, що тренінг — це ПЕРЕЖИВАННЯ, його логічні побудови потрібні для їхньої провокації. За бажання можна знайти тонни суперечностей у всьому, що каже тренер. Бо ЕСТ не про розуміння і не про логіку-науковість-ітд.

Я, схоже, вже можу наперед зараз сказати, що буде на наступних сторінках книги, і фрази цитувати. Навіть думав, може, зробити інтервальні картки, щоб завчити весь текст, як раніше завчали Біблію. Але поки не зробив. 😉

📚 Схожі прочитані мною коучинг-книги, які як тренінг, — це “Відмовляюся обирати”, “Шлях митця” Кемерон та “Есенціалізм / Коротко і по суті” МаКеона, але вони не художнє представлення, а збірка вправ, які потрібно робити. Добре, що я проходив 12 тижнів “Шляху митця” онлайн разом із групою, але все одно ці програми відчуваються як просто програми.

Я не знаю, коли ЕСТ перестане на мене діяти, але я знаю, що продовжуватиму його перечитувати. Щоразу я думаю, що я його зрозумів і що це “про це ж”, а потім бачу його по-іншому, і по-іншому, і по-іншому.

“Сигнал і Шум”, 2012

📅 Рік читання: 2018 / 34 роки.
паперову англійською мовою мені подарували на 40-річчя, тепер стоїть на полиці й дуже мене тішить.

Я знайшов цю книгу випадково в кутку полиці невеликої книгарні біля дому. Зацікавила назва, я погортав, і мені здалося, що це саме те, чого мені не вистачало всі мої роки на моїй першій освіті Фізмату кафедри Теорії Ймовірностей, бо в нас, наскільки я пам’ятаю, за 6 років був лише один приклад — про врожайність пшениці.

🤔 ЧОМУ ЦЯ КНИГА? Чесно кажучи, я не знаю, чому ця книга в мене на першому місці в моєму рейтингу. В ній начебто немає нічого такого особливого. Нейт розбирає кілька різних предметних галузей (метеорологія, фінанси, політика, спорт, сейсмологія та ін.), де ми намагаємося передбачити майбутнє і постійно в цьому провалюємося.

Так само додає когнітивної психології, показуючи, що люди дуже, дуже, дуже, дуже погано інтуїтивно оцінюють імовірність (на чому ставки й наживаються). Як легко новини маніпулюють конструюванням розуміння реальності. Що більшість експертів (особливо в медіа, політиці, економіці) давно “померли” у своїй експертності й думають тим, від чого світ уже давно втік, а їхні прогнози нічого не варті.

Книга науково-популярна про (баєсівську) ймовірність. Скоріше популярна та світоглядна, ніж наукова та підручник. Ідеї я описав тут. Чим мені сподобалася, так це широким розмаїттям піднятих тем, де розуміння теорії ймовірностей може допомагати виявляти закономірності. Показує, як принципи хорошого і поганого прогнозування проявляються на практиці, як легко помилитися або спеціально маніпулювати статистикою поверх сирих даних.

Дуже круто описує ринки прогнозів і, звісно ж, покер. Сподобалося, що він показав кліматичних скептиків як континуум різних думок. Центральна ідея — про важливість визнання невизначеності та необхідності постійного оновлення своїх переконань і перерахунку ймовірності.

Важливі роздуми про те, чи можливо взагалі описати реальність з якоюсь точністю та наближенням. Крута ідея, що нам точність опису світу потрібна саме під конкретну ситуацію. Більшість людей і не думають про те, що те, що вони знають, (не)правильне з певною ймовірністю. До того ж і мінливе за контекстом / у часі — а на вчених вони посилаються як на авторитетних богів, які “розкрили істини”. Багато (поганої) науки з’явилося через необережне інтерпретування результатів збору даних та віру в авторитети, а (погана) журналістика це ще й спростила-перекрутила та закинула в ЗМІ.

Добре описує й оверфітинг, про який я ще дізнався до цього на курсах з data science. Коли модель занадто добре підлаштовується під навчальні дані й погано працює на нових — коли людина інтерпретує реальність тільки виходячи з тих даних, що в неї є.

Я думаю, що мене захоплюють саме ті люди принципу «ймовірність, а не впевненість», які ясніше через імовірнісний підхід бачать нестабільність і мінливість світу (природу реальності) та швидко реагують, куди їм краще переміститися. Вони знаходять ту невелику “сигнал”-частину в інформації, що має значення. Вони трохи точніші за інших щодо того, що незабаром буде. Вони не застрягають у жодних ідеологіях та ідеях, а постійно оновлюють свої уявлення про світ, виходячи з нових даних та їхньої правильної оцінки.

Важливість цієї книги для мене в тому, що він описує важливі математичні теорії без математики та в контексті реального світу й ситуацій. Я хочу вміти їх застосовувати.

📚 Сам автор став відомим у США, створивши методики в прогнозуванні результатів бейсболу, а потім у прогнозуванні результатів виборів. Схожі книги — це “Як виміряти будь-що” в бік змін та “Метамислення / Know thyself” в бік управління впевненістю.

бонус: “Покарані нагородами”, 1993

Я прочитав цю книгу минулої весни і поки ще не визначився, наскільки вона впливає на моє життя. Філософська позиція автора в тому, що будь-яка зовнішня мотивація завідомо програє внутрішній. Тобто до того, що доведено, що покарання взагалі ніяк не працюють для зміни поведінки людей, він ще додає ідею, що й заохочення теж. У таких системах треба постійно “стояти за плечем” людини, щоб вона щось робила.

Через цю призму можна розглянути всю організацію нашого суспільства, зав’язку на гроші для примусу до праці. Альфі Кон виступає за те, що замість дизайну «батога й пряника» нам варто займатися дизайном стимулюючого розкриваючього середовища, в якому кожній людині найлегше натрапити на свої внутрішні мотиви та рухатися згідно з ними. Так працюють для дітей заклади Монтессорі, і це можна розширити на дорослих.