< назад до списку (ESC) | ⌕ Пошук
Дочитав книгу “Empathy: A History”. На goodreads (https://www.goodreads.com/en/book/show/38749000-empathy), ще є інтрв’ю (https://www.youtube.com/watch?v=wo0yLWXyuVk). Авторка Сьюзан Ланцоні описую що термін має власну історію. Причому змінювалася не лише готовність людей співпереживати, а й саме розуміння емпатії.
Спочатку існувало інше слово в німецькій мові (Einfühlung), і воно взагалі не стосувалося людей, а описувало здатність вчуватися у твір мистецтва чи природу: побачити в горі, дереві або картині рух, настрій, характер. Лише згодом емпатія почала означати спробу зрозуміти переживання іншої людини, що привело до появи радіо, а потім і телевізійних ситкомів. А ще пізніше психологи, зокрема під впливом Карла Роджерса (https://empathy.danvoronov.com/rogers/), відкрили що емпатія це не проєктуватися в клієнта, а навпаки, максимально забрати власні уявлення й себе самого, намагаючись сприйняти світ і досвід «мокасинами» іншої людини.
Цікаве в цій послідовності змін й те, що термін і досі перебуває в процесі становлення. Бум дзеркальних нейронів прийшов і минув, а ми нічого не зрозуміли. Емпатія не описує одну здатність, вона ніби збирає її по частинах: мистецтво, психологія, проєкція, спроба вловити індивідуальність.
Поки слово уточнюється, разом із ним уточнюється і наше розуміння того, що взагалі можливе в емпатії і де її межі.
Я досліджую її - є підсайт empathy.danvoronov.com
- там пишу статті
- там є опис формату Емпатійного кафе (по ЧТ)
- там є опис Простору Живого контакту (по ВТ)
Попередній запис: Навчання впродовж життя (2026-04-24 21:31)