< назад до списку (ESC) | ⌕ Пошук
Як з’явився сайт empathy.danvoronov.com?
Спочатку я хотів якось описати ненасильницьке спілкування бо проходив навчання на фасилітатора груп емпатії, і основою був метод, створений Маршаллом Розенбергом.
Про метод я знаю десь із 2013 року, а от про життя Маршалла майже нічого не знав. Тому став спілкуватися з чатом Gemini, щоб він знаходив мені в інтернеті цікаві деталі. Мені було дуже цікаво ще й ще знаходити як його життя розгорталося, і я подумав: а чому б це не опублікувати? Я експортував чат, зробив фактчекінг у ChatGPT, знайшов відповідні зображення, а вже потім створив HTML-сторінку й розмістив її на підсайті. Цікаво було дізнатися, що метод розвивався поступово, що початок був у складних школах, і що взагалі Маршалл більше був практиком, а книги з’явилися вже потім, наздоганяючи практику.
Другою була стаття про Ратша. Узимку я познайомився з Кирилом, і ми вирішили разом спробувати вести онлайн-формат емпатичних кафе. Я вже знав, що цей формат прийшов звідкись із Каліфорнії часів ковіду, але почав копати глибше — і виявилося, що все набагато глибше й цікавіше. Едвін усе своє життя шукав принцип, який об’єднує людей, і зрештою дійшов висновку, що це емпатія. Далі він уже вигадував практичні інструменти для її використання та розвитку. Думаю, саме завдяки йому той курс, який проходив я, є саме таким, яким він є.
🍵 Також для нашого емпатичного кафе я теж вирішив зробити сторінку, тому що накопичилося багато матеріалів, і для зручності пояснення учасникам я розмістив усе в одному місці. Усе почалося з однієї картинки про пропозицію спільності в просторі. Я її зробив і показував на зустрічах — просто подумав, що буде круто зробити піксельний помаранчевий ретро-дизайн. І вже з цієї картинки ніби само собою почав будувати сторінки. Спочатку на ній не було прикладів, і це, можливо, була найскладніша частина — описати, як з емпатією відповідати на те, що людина нам розповідає. Бо це не лише алгоритм, а й живе відчуття моменту.
Карла Роджерс завжди був десь поруч. Ми на курсі часто згадували Розенберга і неявно Ратша, але тут і там спливало про Роджерс. Я читав його книги, коли навчався у ВНЗ на психолога, і тоді вони мене дуже вразили, особливо його ідеї про безумовну любов і прийняття. Ця стаття, як на мене, вже вийшла значно кращою і повнішою (теж збір Gemini, фактчекінг ChatGPT). Тут я вже не просто збирав набір періодів роботи, а саму історію життя і значно більше фотографій. Насамперед я хотів для себе відчути його не через книги й теорію, а через траєкторію його життя, його кризи з клієнтами та в сім’ї.
Я взявся читати книгу про історію емпатії, сподіваючись, що там буде багато про Роджерса. Насправді про нього було небагато. Але ще більше мене вразило те, що не лише Отто Ранк вплинув на нього. Була жінка, яка майже непомітно стала однією з перших, хто почав працювати з клієнтом, а не з діагнозом. Це Джессі Тафт, і її теж важливу історію я щойно дописав.
Усі чотири біографії мають схожий формат, але, як на мене, чим далі, тим більше я пропрацьовував деталі й намагався повніше показати життя людини та те, заради чого все це було.
І ось тепер ми тут. Для мене також було важливо поставити не просто схеми та визначення емпатії, а саме її порівняння із симпатією та егоцентризмом. Так значно легше вловити межі цього явища, хоча вони все ще доволі нечіткі.
Я й далі продовжу більше дізнаватися про емпатію та людей, завдяки яким її стає більше у світі. Можливо, ще щось допишу. Це все живий процес, і подивимося, куди він мене заведе.
Попередній запис: ШІ розвиток не відміняє емпатію (2026-07-31 13:06)