< назад до списку (ESC) | ⌕ Пошук
З 11 по 23 серпня онлайн у Зумі пройшов «Емпатійний серпень 2026», фестиваль емпатійних практик. Кажуть, що шостий рік поспіль, а я приєднався вперше. Анонс був такий: «Запрошуємо вас на серію теплих практичних зустрічей у дусі Ненасильницького спілкування. Це не лекції з готовими відповідями, а простір живого дослідження емоцій, внутрішніх конфліктів, самоспівчуття, особистих меж, стосунків із близькими та пошуку внутрішньої свободи». Я зареєструвався і мені прийшов лінк на участь. Написали, що у них обмеження на дзвінку — 100 осіб, хто не встигне підключитися — не зможе взяти участь.
Перші дві зустрічі я пропустив, вже почав з СБ. На вихідних було по дві події.
СБ, 15 серпня
11:00–13:00 — Юлія Колесник, Віка Преображенська — «Бути не ок — теж ок». Перший івент, де я брав участь. Якось він пройшов, на мій погляд, малоемпатично: на загальному колі після вправи стали розбиратися, на якій мові не можна спілкуватися (російською), і частина учасників вже відчула себе наляканими, вже в кімнаті це відчув. Вправа була недовга, але досить приємна — намалювати спочатку свій ресурс, потім себе у важкій ситуації, а потім придумати, як ресурс туди перенести. Все це ще з тілом. Трохи арт-терапія така. А далі взагалі було багато напруги і мало навчання, скоріш зайшли сюди люди (десь 50 було) сказати, що їм не ок — був чоловік, що залишився в Україні, і багато разів казав про несправедливість «ви там виїхали», бо на дзвінку дійсно більше було жінок і багато живуть не в Україні, з їх боку відповідали «нам тут теж не солодко» тощо. Подія затягнулася з такими взаємними претензіями до 13:50. Було важко.
⭐ 19:00–21:00 — Михайло Городок, Лариса Клопова — «Танцпол емоційної свободи». Ця подія мені з одного боку дуже сподобалася, з іншого — була скоріш для спостереження. Сподобалося тим, що заздалегідь було прислано на електропошту файла, з якого можна було зробити картки для танцпола на підлозі або для долоні на столі. Я зробив компактний варіант і переміщувати руку дуже чітко і зрозуміло, в якій з 6 позицій вправи ми знаходимось. Нам пояснили, що і як працює, а потім уже взяли добровольця і довго, на мій погляд, більше години показували, як переходити цим станами — перші два це про ресурс, наступні два — про нашу захисну реакцію у важкій ситуації і ми повертаємося в ресурс, щоб добрати, якщо треба, і останні два — «вихідні» з цієї ситуації і наших звичних реакцій. Запропонували зробити як домашнє завдання, але я то вже не зробив бо інші справи. Хоча картки залишилися, методика класна. Було пізнавально, але для користі треба взяти на себе відповідальність зробити самому.
НД, 16 серпня
Навесні Тетяну Кучер наша міні-група з навчання фасилітаторів емпатичних зустріч обрала собі як супервізорку і ментора, так що мені дуже важливо і бачити вебінари, створені нею.
11:00–13:00 — Тетяна Кучер, Марина Вострова — «Як пробачити собі?». Тут було тепло і мило, але я до кінця втомився ментально. Я виписав досить багато ситуацій, де я себе звинувачую, так треба було зробити за вправою, і мені ставало важко. Треба було як раз у тілі знайти, де ці відчуття від самообвинувачення — знайшов, потім зі списку потреб спробувати вцілити в найнезадоволенішу. Я думаю, що «участь і внесок» для мене, я багато роблю, а інші люди цим не користуються і це не читають в тому обсягу, наскільки хотілося б мені (хоча десятки тисяч замість десятків). Важливо було далі розібрати, як я зазвичай задовольняю цю потребу — стратегії, тут я і заплутався. Дозволити собі бути неідеальним — наступний процес був, це дозволити собі прийняти, що замість того, що я хочу робити, я роблю щось інше, і це теж задовольняє якісь інші мої потреби. Поклали ті перші на одну, а ці другі на іншу долоньку і зводили поступово, так пережити важливість ОБОХ і не карати себе. Найкращі стратегії це ті, що перетинають багато потреб. Не треба себе гнати і примушувати і засуджувати, і фраза «зроби це тільки тоді, коли ти дійсно це захочеш». Висновок тут — про спостереження за ставленням до себе і добротою до себе.
⭐ 14:00–16:00 — Лариса Клопова — «За межами власної історії». Це було більше як слайди і розповідь по них, а не утримання кола спілкування групи. На слайдах була розширена модель стимул-реакція і додані ідеї Розенберга про почуття і потреби. Розбирали, де ми можемо відійти від власної автоматичної історії реакцій — або до них, або після, вже емоції і потреби просто є. Ось до емоцій ми можемо розібрати ситуацію і відокремити інтерпретації від фактів — це перша пауза. Друга пауза — перед дією, можна подивитися на свої і чужі потреби і обрати дії. Модель дуже гарна у вигляді кола, мені сподобалася, дає можливість легко думати ширше про 4 кроки ННС і те, що їх оточує.
Дуже важлива мені вправа у кімнатах була на розділення вхідної інформації на три купи:
- я це знаю, бачив тощо
- я припускаю це, мої додуми про те, що поза ситуацією, чужі думки тощо
- я не знаю цього.
Робили вправу — «що ви тут бачите» і цікаво було, коли була картина олією з їжею — хтось казав «їжа», хтось — «картинка». Вона показує, наскільки кожен учасник ситуації бачить її по-своєму і як «збагачує» її проекціями практично одразу і автоматично. Нам показували зображення жінки з дитиною на килимку на мраморі, і мій мозок і хтось одразу сказав «люди ховаються в метро від російської атаки», але на зображенні ні метро, ні атаки — це просто мозок додав за мить цей контекст. Часто він правильний, але це не точно те що я просто бачу.

Тиждень
ВТ 18 серпня, 19:00–21:00 — Юлія Галаган з Тетяною Савченко — «Та, що так старається». Цікавий івент, я так розумію, він регулярно проводиться для груп жінок, тому й така назва і слайди. Цікаво і дуже сподобалося чітке ведення. Також це єдиний вебінар, на який автоматично закрили вхід після 10 хвилин, щоб нові люди не завалювалися без контексту. Поєднання також сканування тіла та міні-медитацій із записуванням про себе. Треба відповісти на запитання «що я ціную в собі» але два рази — на початку і після всіх цих з’єднань із собою, пошуку своєї частини, що старається — я для неї відразу і образ з дитинства побачив (на дз дали колаж її), й які потреби так сильно вона намагається задовільнити. У мене (і схоже у багатьох) відповіді змінилися, перші записи були такими якимись раціональними і простими, другі — глибшими. Моя друга відповідь була вже “гнучкістю”. Цей вебінар мені сподобався саме не емоційним теплом і полем для прийняття, а чіткою роботою по алгоритму до нових відкриттів у собі.
ЧТ 20 серпня пропустив «Щастя є!» бо наше Емпатійне кафе https://empathy.danvoronov.com/cafe/ проводив, але дуже цікаво, що там було. Відеозапис вони роблять лише для себе, його теоретично можна попросити, але до кінця не зрозуміло — деякі казали, що попросити можуть лише ті, хто був на івенті. Хто знає. На поточний момент я все ще не отримав якогось фінального листа, де обіцяли хоча б слайди з презентацій. Чекаю.
СБ, 22 серпня
11:00–13:00 — Ольга Кіржой — «Чого я насправді хочу?». База ННС. Це приємно, бо повторювати те, що в основі системи, дозволяє мені з новим досвідом на це подивитися. Розібрали 4 кроки. Перші три кроки пройшли для мене очікувано, а ось на 4 — про прохання або запит були відкриття, що взагалі то цей краще використовувати не в рамках «прошу іншу людину зробите те, що мене задовольнить», а для встановлення контакту і зв’язку в поточному моменті, і зв’язок важливіший, ніж змусити когось поліпшити моє життя. З зв’язку ми можемо глибше побачити і спробувати знайти те, що НАМ двом буде краще — якісь такі стратегії. Також на колі шерінгу було з одного боку сумно, з іншого — не дивно, що частина групи просто і не розкладала свою ситуацію по цим 4 кроках, а просто її обмірковувала і абстрактно рефлексувала. Фінал теж мені сподобався — переписати наш запит зі шаблонної-ННС мови на побутову. Зв’язок важливіший.
⭐⭐ 19:00–21:00 — Роксолана Мельник — «Жити життя без поспіху». Цей вебінар мене найбільше зарядив і підтримав, він про позитивне і змістовне. Ми почали з того, що п’ять хвилин просто мовчали сиділи, а якщо в голові приходили думки кудись бігти чи щось зробити, треба було говорити їм «ПОСПІХ» - це допомагало заспокоїтися мені. Далі проходили модель REMAP — це адаптація Джо Манського на основі моделі PERMA Селігмана. Кожна буква означає один компонент повного життя. Перша була про стосунки і в парах одна людина розповідала, що їй цікаве (я про цінності в АКТ-терапії), а інша задавала уточнюючи запитання — така проста практика вже піднімає зв’язок і залученість. Ідея, що стосунки псуються при відхилені запиту на контакт, людина може витримати якусь їх кількість, а потім вже ні. Друга була про потік, ми розповідали, як ми діяли з емпатією у якійсь ситуації, і це дозволило підкреслити, що так, у цей момент виникає потіковий стан, залученість, відхід его тощо — все по Чіксентміхаю, як треба. Інші три букви були індивідуальним записуванням, нам давали час подумати і записати приватно. Мені дуже сподобалося все це робити. Писали «Вдячний собі за…» — повертати в потік життя її вдячність, бо зазвичай якийсь мозок розбирає, що тут не так відбувається.
НД, 23 серпня
😞 11:00–13:00 — Наталія Єсіна — «Межі без боротьби». Ось це мені найменше сподобалося, тут ще були проблеми зі зв’язком як у спікерки, так і я не чув дівчину, з якою був у кімнаті 1 на 1, так що нічого не вийшло. Мені ставало все важче про це думати, вправу в кінці я думаю не дойшов як треба. В темі я теж хотів би попрацювати не з тими ситуаціями, коли я не можу відмовити, а з тими, де мені так часто відмовляють — це може бути про прийняття чужих меж, замість моїх образ. Того було дуже мало, тому мій запит тут не задовольнився.
⭐ 14:00–16:00 — Тетяна Кучер — «4 кроки — це тільки початок». Фінальний завершуючий. Ми тут говорили якось навіть так внутрішньо, що для нас ННС, про наш досвід. Ми в групах розповідали, де ННС не виправдало наші очікування, а в чому було цінне. З відгуків воно про «говорити про важливе, щоб не втрачати ні себе, ні іншого». Допомагає підтримувати і будувати зв’язок. І точно не про те, щоб «мене зрозуміли і зробили, як я хочу». Якщо намір — зрозуміти і бути зрозумілим, це може відновити контакт, додати ясності, з якої щось буде. Ще говорили про ображену мою частину, з якої вона потреби і як я можу піклуватися про неї — що може дати більше опори, до багатьох доходило що це й технологія роботи з собою, але це значно пізніше розумєтся. Зазвичай я в середні себе намагаюся змусити себе щось роботи. Якось дуже легко придушувати і мучити себе, а ось як зробити по-іншому.
Важливо, що Тетяна підкреслювала, що це не технологія змусити інших робити так, як я хочу. До 4 кроків є намір. Всі 4 кроки не гарантують бажаного мною результату, і це часто ховається з уваги, якщо просто взяти книгу “Мова Життя” як підручник з селф-хелп якогось. Але це НЕ інструмент управління світом. Доведеться зустрітися з чесністю того, що тут не про те, щоб вибудувати дії оточуючих під мене, щоб зі мною погоджувалися — чи готовий я почути іншу історію про те, що відбувається, адже в ній я можу бути не «білим і пухнастим», і це реальність іншого.
Мені було по-різному на цих вебінарах, часто скоріш важко, ніж енергійно. Вони дозволили мені більше побачити обсяг у ННС і того, що тренери хочуть внести в нього. Я радий, що у мене майже на кожній події були мої особисті відкриття, з якими далі продовжу жити.
Попередній запис: веб-версія «У світі бомжів» (2026-08-19 14:50)